Файл: tds_11r24.doc
Размер: 211968 байт

порівняльно-історичних описів (гнає приймати участь у виробленнінаведених в заголовку мов, спираЗокрема, до заслуг Ф.Боппа належить еність між ними та іншими індоєвропейРоботи Р.Раска стали поштовхом до утворення схеми історичного розвитку близьких мов. ТаПорівняльно-історичне мовознавство

це область загального мовознавства, об

єктом якої є споріднені, генетично пов

язані мови. Порівняльно-історичне мовознавство встановлює відповідності між цими мовами та описує їх еволюцію в просторі і часі. Як основним засобом своїх досліджень порівняльно-історичне мовознавтсво користується порівняльно-історичним методом, основною метою якого є побудова моделі прамовних станів окремих родин і груп споріднених мов світу, їх поступового розвитку та поділу на самостійні мови, а також побудова порівняльно-історичних описів (краматик і словників) мов, що входять до тієї чи іншої генетичної спільноти.

Виникнення порівняльно-історичного мовознавства пов

язують із знайомством європейських лінгвістів з санскритом в кінці 18 ст. На той час в природничих науках був накопичений великий матеріал, який дав змогу створити перші класифікації, розглядати ціле та визначати ієрархію його частин. Разом з таким позитивним впливом, наука про мову й сама починає приймати участь у вироблення спільних ідей. Так, у 1770р. Гердер висуває факт історизма в мовознавстві. Згідно з ним природні закони (а не божа воля) визначили необхідність виникнення мови і її подальшого розвитку. На початку 19 ст. Аделунг формулює критерії відмінності в ступенях мовної спорідненості і пропонує порівнювати мови за їх граматичними структурами.

В 10-х роках 19 ст. ідеї порівняльно-історичного мовознавства проявились в дослідженнях порівняльно-історичного характеру, в яких була застосована відповідна техніка досліджень, що спиралася на дані індоєвропейських мов, і таким чином порівняльно-історична граматика стала провідною дисціпліною порівняльно-історичного мовознавства. Найбільш відзначилися в цьому Ф.Бопп, Р.К.Раск, Я.Грім.

В 1816р. вийшла в світ перша робота Франца Боппа (1791-1867)

Про систему відмінювання санскриту в порівнянні з грецькою, латинською, персидською і германською мовами.

В ній Ф.Бопп розглядає в порівняльному плані граматичні форми наведених в заголовку мов, сприаючись переважно на санскрит, який в його праці був вперше залучений для лінгівстичного дослідження. Ф.Бопп висловлює думку, що на основі порівняння засвідчених мов можна встановити їх

первинний стан

. Розв

язок цієї задачі він зробив метою основної своєї роботи

Порівняльна граматика

, завдяки якій він увійшов в історію порівняльно-історичного мовознавства як першостворювач граматики індоєвропейських мов (1833-1849). До заслуг Ф.Боппа належить також розроблена ним теорія аглютинації, в якій автор висловлює думку, що зовнішня флексія утворилася з колишніх самостійних слів, а саме ,що відмінкові закінчення іменників та особові закінчення дієслова є, головним чином, застиглими елементами займенників.

В 1818р. з

явилася робота датчанина Расмуса Раска (1787-1832) , про походження ісландської мови . Взагалі ж, Р.Раск не ставив перед собою таких широких задач, як Ф.Бопп: він досліджував головним чином скандинавські мови, встановлюючи спорідненість між ними та іншими індоєаропецськими мовами, але не намагаючись при цьому відновити первинну форму порівнюваних мов. Він, на відміну від Ф.Боппа, не залучає санскрит і значну увагу приділяє як граматичним, так і лексичним зіставленням, вказуючи при цьому на необхідність врахування в першу чергу лексики, пов