«Вікторіанська епоха» (правління королеви Вікторії з 1837 по 1901 р.) була періодом найвищого розквіту Великобританії, утвердження її на світовій арені як наймогутнішої держави, найбільшої колоніальної імперії з колосальним економічним потенціалом. У країні існувала конституційна монархія, парламентський лад і двопартійна система. В політичному житті відігравали провідну роль дві партії

консерваторів і лібералів. Консерватори відображали інтереси земельної аристократії і частини великої буржуазії. Ліберали користувалися підтримкою буржуазії і значної частини робітничого класу. Робітники усвідомили необхідність боротися за свої права мирним шляхом, і робітничий рух розвивався під керівництвом профспілок

тред-юніонів. Під їх тиском уряди консерваторів і лібералів проводили соціальні реформи і демократичні перетворення.

За двадцятилітнє правління консерваторів на чолі з Р. Солсбері були проведені реформи місцевого управління, надано право голосу жінкам, зменшився вплив земельної аристократії в графствах. Після нетривалого правління лібералів до влади знову прийшли консерватори. Уряд очолив Р. Солсбері. Головною постаттю в кабінеті міністрів став Дж. Чемберлен, який очолив міністерство колоній. Саме він керував активною колоніальною політикою Великобританії, був ініціатором англо-бурської війни (1899

1902).

Чемберлен Джозеф (1836

1914)

англійський державний діяч, міністр колоній Великобританії у 1895

1903рр. Один із лідерів партії консерваторів, ідеолог англійського колоніалізму.

У грудні 1905 р. влада перейшла до ліберального кабінету, в якому провідну роль відігравали радикали

Д. Ллойд Джордж і У. Черчілль.

Ллойд Джордж Девід (1863

1945) - англійський державний діяч, міністр торгівлі та фінансів, прем'єр-міністр Великобританії у 1916

1922 рр. Один із провідних лідерів Ліберальної партії. Боровся з соціалістичним і робітничим рухом, здійснював соціальні реформи.

Уряд лібералів перебував при владі до 1916 р. і саме з ним пов'язане поняття «буржуазний реформізм». Ллойд Джордж вважав за необхідне вжити заходів для подолання відвертого жебрацтва робітників, які можуть потрапити під вплив соціалістів і марксистів. Обійнявши посаду міністра фінансів, він у 1906

1911 рр. запропонував прийняти низку законів щодо умов праці й життя робітників. Уряд провів через парламент закон про трудові конфлікти, який забороняв підприємцям стягувати штрафи з тред-юніонів за збитки, заподіяні під час страйків, закони про безплатне початкове навчання, безплатне харчування в шкільних їдальнях для дітей з малозабезпечених сімей. Окремими законами обмежувалася праця у нічний час, а нічна праця жінок взагалі заборонялася. У 1906 р. був прийнятий закон про компенсацію у разі непрацездатності, який поширювався на всі категорії працюючих. У 1908 р. було встановлено 8-годинний робочий день (понадурочна робота оплачувалася додатково), а також закон про пенсійне забезпечення за віком для робітників, які досягли 70 років, компенсацію для безробітних у разі хвороби. Кошти для страхування надходили з державного бюджету, внесків підприємців і від самих робітників. Так були закладені основи широкого соціального законодавства.