Епоха відродження

Скорочений текст реферату

(Реферат для ознайомлення, не відображаються таблиці та малюнки)

КУЛЬТУРА ВІДРОДЖЕННЯ* Історичні передумови становлення культури

Відродження* Гуманізм як ідеологія Відродження

Історичні передумови становлення культури

Відродження.

Ренесанс у Західній Європі (від франц.

Renaissance - Відродження) охоплє період від останньої третини XIII ст. до кінця XVI ст., а в

Англії він тривав ще й на початку XVII ст. За досить короткий, порівняно з середньовіччям, час закладено підвалини нового етапу в історії світової культури, серед яких - реалістична й гуманістична художня творчість, секулярне світобачення, уявлення про свободу і гідність людської особистості. Найповніше й найпослідовніше еволюція Відродження проходила в Італії, де чітко вирізняються чотири її етапи: так званий Проторенесанс остання третина XIII - початок XIV ст., період, під чаг якого з'явилися перші ознаки якісних змін у культурному процесі) іа власне Відродження, в якому розрізняють раннє початок XIV - 90-ті роки XV ст.). Високе (90-ті роки XV - початок XVI ст.) і пізнє Відродження (40-ві роки XVI - початок

XVII ст.).

Філософська думка Відродження створює нову, пантеїстичну в засадах картину світу. В ній немає місця для ідей божествен­ного Бога творіння, ототожнено з природою, природу й людину обожнено. Внаслідок ревізії філософського змісту цих понять бог філософії Відродження втрачає деякі риси, що ними його традиційно наділяли ортодоксальна релігія, схоластичне богослів'я, і набуває нових.

Він втрачає свободу, він не творить світ «із нічого», а стає вічним його супутником, зливається з законом природної необхідності. А природа набуває рис божественних, тобто з творінням Божого перетворюється на першооснову речей, якій притаманні всі необхідні для творення сили.

Яскравою рисою філософії Відродження був антропоцент­ризм. Людина традиційно була важливим об'єктом філософ­ського аналізу й неодноразово в історії філософії ставала цент­ральною ланкою в системі зв'язків Згідно з універсуму. августинівським трактуванням цієї проблеми, що панувало впродовж усього середньовіччя, попри те, що світ існує для людини й вона на стоїть найвищому щаблі в ієрархії істот, що їх Бог, створив людина не є самодостатньою, а має значення тільки у своєму ставленні до Бога, у понятті та гріха вічного спасіння, якого неможливо досягти, спираючись тільки на власні сили. Класичні ідеали людини середньовіччя - аскета-ченця чи рицаря-воїна - заступає новий ідеал яскравої, сильної особистості, що, прагнучи досягти щастя на землі, розвиває й утверджує творчі здібності своєї активної натури.

Багато хто з діячів Відродження бачить умовою формування нового типу культури цілковитий розрив з культурою середньо­віччя. Досягнення середньовічних наук і культури зазнають часто несправедливої критики в творах філологів та істориків, філософів і природознавців. Петро

Рамус, критик схоластики й реформатор логіки, впевнено стверджував, що «протягом одного сторіччя ми побачили більші успіхи в науці, ніж наші предки за всі попередні чотирнадцять віків». Не уникла критики й класична старовина. 1 2 3 4 5