Скорочений текст реферату
(Реферат для ознайомлення, не відображаються таблиці та малюнки)
Культура i релігія
Зміст
1. Релігія як органічний елемент культури 32.
Біблія - найвизначніша пам'ятка і джерело розвитку світової культури 6
3. Взаємодія релігії з національними культурами 9
Література
Релігія як органічний елемент культури
З'ясуємо суть зв'язку релігії та духовної культури. Філософія свого часу розробила поняття «духовне виробництво» для характеристики виробництва ідей, знань, уявлень, художніх цінностей («духовне виробництво даної суспільної формації»). Ймовірно, саме продукти духовного виробництва в широкому розумінні й елементи складають духовної культури.
В основі теологічних концепцій розуміння духовної культури лежить ідея щодо ролі визначальної релігії в розвитку цивілізації та культури. Стосовно православ'я дану ідею на початку XX ст. розвивав російський релігійний філософ П. О. який Флоренський, доводив, що саме релігія створює культуру, П складає зміст, виконує ті самі функції, що й мистецтво, наука, мораль. Похідним тут є етимологічне виведення ним поняття «культура» з слова «культ».
Оскільки слово «культура» має корінь «культ», вважає православний мислитель, то й сама культура, культурні цінності є лише похідними культу.
На дохристиянських етапах розвитку суспільства, на думку П. О. Флоренського, людина орієнтує власну діяльність на «матеріальні інтереси», іюзвиваючи лише матеріальну культуру. «Одухотворятися» душа людини починає лише після Ісуса Христа. Саме з «богоявлення» особливого значення у духовно-історичному розвитку набуває Софія, Божественна яка Премудрість, виводить людину зі стану «духовного сну» і забезпечує розвиток духовної культури. П. О.
Флоренський розробляє цілу концепцію, яка здобула назву «софіологія», де намагається висвітлити духовність людини як результат дії
Софії, що є проміжною ланкою між Богом і людиною, наближає першого до останньої і повертає останню до першого. Він повністю заперечував творчу діяльність людини як справжнього творця культурних цінностей, не врахував динамізму історичного розвитку культури.
Сучасні православні богослови, йдучи за П. О.
Флоренським, визначають духовну культуру як неземне, надприродне явище, обмежують П лише релігійними ідеями та морально-релігійними вимогами. При цьому не беруться до уваги матеріальна основа культури, П першочергове значення, нерозривна єдність матеріальної і духовної сторін культури.
Подібна точка зору існує в католицькій та протестантській культурології. Зокрема, в пастирській конституції, схваленій II собором, Ватіканським підкреслюється, що християнське віровчення обновлює і очищує духовну культуру, розвиток підносячи П на новий щабель. Протестантська теологія також розглядає релігію як субстанцію духовної діяльності людини, як форму осмислення і правильного сприйняття культурних цінностей.
У свою чергу мусульманські культурологи називають іслам «цивілізаторською релігією» і стверджують, що всім досягненням в науці, культурі мусульманський світ зобов'язаний ісламу.
1
2 3 4 5
