Скорочений текст реферату
(Реферат для ознайомлення, не відображаються таблиці та малюнки)
Вона складається з двох частин: Старого і Нового заповітів. Слово «завіт» означає «заповіт», «настанова», «порада». Іудейська релігія святу визнає за лише першу частину Біблії, тобто Старий (або
Ветхий) заповіт; християнська вважає святою, за винятком окремих книг, всю Біблію.
Біблійні книги, що їх християнство визнає «богодуховенними», свого часу були церквою. канонізовані
До числа канонічних книг належать: Буття, Ісход,
Левіт, Числа, Второзаконня, книги Екклезіаста,
Ісайї, Єремії, чотири Євангелія (від Матфея, Марка,
Луки, Іоанна), Одкровення Іоанна Богослова та ін.
До складу Біблії також входять ряд книг, які церква не вважає канонічними, але визнає корисними. До них належать друга і третя книги
Ездри, Іудіфі, Премудрості Соломона, Ісуса, Мудрості сина Сірахова, Послання Єреміі, книга пророка
Варуха, книги Маккавеїв. Неканонічними є і деякі фрагменти канонічних книг.
До Біблії не включено апокрифи, що їх церква відкидає як підроблені та єретичні. Причиною невключення багатьох творів літератури до ранньохристиянської складу Біблії була боротьба у перші століття існування християнства між різними сектами і групами. Численні течії в християнстві обґрунтовували свої віровчення посиланнями на одкровення і Євангелія, яких налічувалося в той час кілька десятків. Церква вела жорстку боротьбу проти так званих єретичних тлумачень письма» «святого і докладала зусиль до викорінення літератури. апокрифічної
Понад 200 старозаповітних і новозаповітних творів віднесено церквою до апокрифічних, серед них: книга Еноха; заповіти 12 патріархів; Ездри і апокаліпсиси
Варуха; сходження Ісаів; євангелія Аппелеса,
Варнави, Варфоломея, Іуди, Маніфеїв, Сірійців,
Василіда та ін. Незважаючи на зусилля церкви щодо викорінення апокрифічної літератури, багато книг збереглося до наших днів. Вони мають велике значення дл вивчення боротьби різних груп і суспільних дослідження економічного, релігійного, філософського, морального і етичного життя того часу. Склад Біблії затверджено 364 р. на
Лаодікейському соборі й доповнено (або Апокаліпсисом
Одкровенням Іоанна Богослова) у 692 р. на
Константинопільському соборі.
Формування біблійних книг іудейської та християнської релігії тривало тисячоліття. Окремі елементи Старого заповіту виникли задовго до того, як склалися біблейні книги. Стародавніми фрагментами є пісня Девори з Книги Суддів, похоронна пісня Давида з приводу смерті Саула та
Іонафана з другої Книги Царств. У книгах Старого заповіту отримали релігійне осмислення події з життя стародавніх єврейських племен - їхні господарські заняття, соціальні процеси, війни і походи, у яких вони брали участь.
Утворення давньоєврейської рабовласницької держави висунуло перед панівними класами завдання літературного оформлення тих релігійних уявлень і міфів, які давали можливість узагальнити й виправдати існуючі порядки. Біблія описує царствування першого царя Ізраїля Саула, його наступника Давида та виділення при їхньому правлінні бога Ягве у центральну фігуру іудейського пантеону. Особливо докладно описане в будівництво
2 3 4
5 6
